Нічні думки «захлинаючись»
Ніби все добре, казала вона,
але інше несла та сльоза — тихо, повільно стікаючи вниз
через очі, що бачили тиск
на бідне, беззахисне тіло напівмертвої тьми.
Із нічного неба, що мало нести сни,
а несло лиш порив у тривожні думки
і сильні дії слабкої людини — тихим криком: «це лише мрія!»
Нести, донести, піднести любов до селфхарму
без бажання жити,
до бажання творити, створити, здолати,
відновити до ладу життя,
що було існуванням крихітного кохання
до запаху мокрого асфальту у рідному місті,
що принесло лиш бажання піти, зійти, зламатись і здатись.
Кінець — не початок;
початок — війна, змагання і рани, що болять від гарячої ванни.
Важко встати, чи можливо дійти
із ліжка, що манить каплею теплоти,
в якому ти тонеш, але без води,
повертаючись знову до тьми у сльозах без слів,
але повних надій, що кричать, криком: «не стій».
Скорочуй всій вік,
бо ти вже не живий
тут, завтра