Сі — До — Ре — Мі або От такій от … блюз
Буяло все і пишно так цвіло.
Осіннє сонце в золоті шаліло.
Струнка, як арфа, йшла вона на бал,
Так справжнього кохання починався серіал…
Вона, як доля вся перед очима.
Його душа була така правдива.
Неначе, як у перше, чи в останнє,
Приречений кохати він безкрайнє…
Їй девʼятнадцять лиш омріять.
Йому серьозних тридцять пʼять.
Та він благав її у Бога,
Спокусам обіцяв не піддаватися довкола…
І Бог На диво взяв й підніс!
Архангел Михаїл її приніс!
Заблукали з нею всі печалі,
Все вишневим цвітом стало, як на карнавалі…
Кохання між ними зразу вийшло.
«Дві пари рук» його її тримали ніжно.
Він пристрасть клав до її ніг,
Її любов була як оберіг…
І в день і в ніч звучали нові ноти…
Кохання на одній струні…
Лунала гра, як пісня невгамовна-
Завершив він, пІдтримала вона…
Він часто говорив своїй душі,
Що вже старий і недоречний,
Що він не той, хто має бути з нею.
Вона взяла й пішла у розквіт епогею…
Ті дні сплили без вороття,
Мов лебедина пісня розлучальна.
Її душа була безжальна,
Вона нестримана була і радикальна…
Він існував, вона була десь там…
Душа його чорніла наче вугіль
Біліла сивиною, снігом,
З веселої робилася сумною.
Він розчиняється в своїх думках,
І серце вступає у парі,
Що ноти втрачені, але ж старі?!
І це дає йому нові надії!
У цій історії судилось всім страждати.
Й не повернутись їм у рай- переконатись,
Навколо них усе немов у змові,
Вона виходить заміж по любові…
Коли зникало світло у вікні,
Він бачив лиш її у кожнім сні…
Вона приходила у його ліжко,
Й губилась перед ранком на межі.
Він переконував її у цій журбі,
Без неї він не може жити сам по собі,
Не може сам себе схилити
Щоб іншу ноту в серці уявити?!
Його нота без нього?!
Бути без неї це гратися з Богом!
У неї є він…
Вона його втеча…
Її думки в вогні!
Вона була веселою й сумною.
Вона пручалась, гнівалась, мирилась,
Але навпіл – не вміла, не хотіла! – не ділилась.
Дощ у її душі! Повернулась…
Лиш кивнула злегка, зупинила мить,
Урочисто і зневажливо, як завжде влучне,
Кинула свідоцтво бракорозлучне.
Душа його танцює!
І знову крок до неї…
Так буває-старі пристрасті вмирають…
Й народжуються ноти й рухи нові!
Ці почуття нема від них рятунку,
Вони народжені в одному поцілунку…
Заблукає він в її міжʼярʼє-
У цій відвертості й згорає…
Отака от пара,
Невгамонний блюз,
Лиш о кличні знаки
І відсутність ком!!!
У них ще вчора все було— із тінями й слідами,
Сьогодні — дім заповнений дітками й квітками…
У них минуле є— з яким навчились жити,
І теперішнє —уже, яке не загубити.
Сентементалі заблукали у печалі,
Вони пʼють брют й слова сміліші стали,
Вона хотіла б дуже вже давно,
Прізвище носить його, як у кіно!
Колись його слова дозріють у мовчанні.
Їй так би йшов букетик фраз в признанні:
Я хочу із тобою у майбутнє,
Погоджуйся, напишем новий серіал про незабутнє!
В.С.Курзанцев