Це тільки юність...
з рубрики / циклу «Хто крайній по щастя?»
Це тільки юність кидається в вир.
Це тільки юність ладна на край світу.
А зрілість каже – хай поганий мир…
А переміни? – Ні, не треба вітру.
Це тільки юність підрива мости,
То ловить журавля, а то жар-птицю.
Все намагається із долею на «ти»…
А зрілість пестить у руці синицю.
То юність завжди правду хоче знати,
Все щось шукає, бродить, хороводить.
А зрілість вже навчилася прощати.
Подума тричі – і таки не зробить.
І з висоти лелечого крила
На все це старість поглядає стиха:
Дурниць багато зроблено, біда.
Лиш шкода, що нових не наробити.
лютий 2009
