Хто крайній по щастя?

Збірка поезій «Хто крайній по щастя?»

Автор: Галина Каранда

«Хто крайній по щастя?» включає в себе різнопланові твори. Тут і лірика, і соціальна поезія, вірші-роздуми і вірші-обурення, вітальні вірші і роздуми про життя, вірші-експерименти, написані виключно розумом, і вірші, в яких рвалася душа. Тут можна знайти різноманітні віршові форми: сонети, терцини, терцети, рондо, кругові вірші, верлібри… А можна нічого не шукати, а попасти в резонанс з авторкою (думками, почуттями, настроєм) – і просто насолоджуватися поезією.




Сторінка: 1 з 9 | Знайдено: 100
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Хто крайній по щастя?;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;
  •  © Каранда Галина

    Уже жнива!

    Уже жнива-

    А ми не те садили...

    Уже жнива-

    А сходи не зійшли.

    Громи побили, 

    Змили зерня зливи.

    І душі бур`янами поросли.


    Уже жнива-

    А нічого збирати...

    Хіба каміння...

    - Й те вже час розбив.

    Душа налякана

    Й неначе розіп`ята:

    Вона чекає і боїться жнив.

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Рай недосяжний

    я розумію вовка, 

    що виє на місяць тужно, 

    шукаючи в ньому мрію-

    благословенний край.

    душа у зневірі жовкне

    доля лиш терпить мужньо.

    каюсь... молюсь...звірію...

    мій недосяжний рай.

    ...я розумію вовка...

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Осінь

    Заклякла на порозі тихо осінь.

    Ось-ось уже вона постука в двері.

    Між сивих хмар потоне тепла просинь.

    Світанки так похмуро-невеселі...


    А ми ще наче і не літували.

    В буденності життя проходить сірій.

    В турботах безнадійних заблукали, -

    А скоро треба відлітати в ірій...

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Молитва

    Під впливом вірша Наталки Янушевич

    Молитва для мами 


    Боже милосердний, 

    Свята Божа Мати, 

    Освятіть дорогу  

    Ви мого дитяти! 

    Буде його доля 

    Щастям оповита, 

    Довго і щасливо  

    Буде в світі жити. 

    Хай його хвороби 

    І страхи минають, 

    А люди навколо 

    Лиш добра бажають! 


    Молитва для дитини 


    Омиваю личко 

    Святою водою. 

    Це я розлучаюсь 

    Назавжди з бідою. 

    Хай лиха хвороба 

    проти сонця згине, 

    А до мене щастя 

    Й здоров`я прилине! 

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    В чужих дорогах заблукали добрі вісті

    В чужих дорогах заблукали добрі вісті.

    І нишком вибір рве безмежність на шматки.

    Минуле краде в майбуття все швидше миті,

    Все нижче планка опускається мети.


    Зіпріли мрії у торішнім згірклім листі.

    Шукати знову - вкотре не знайти.

    Десь збилися з дороги добрі вісті

    І заблудилися. Куди ж тепер іти?

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    БІСЕР

    З нас кожен думає, 

    що він метає бісер, 

    хоча давно товче у ступі воду. 

    А точка зору - 

    похідна від крісел, 

    від ширини корита і від моди. 

    Вірші кричать з сторінок  

    жирним шрифтом: 

    так множим сміття, 

    славлячи природу. 

    Розчавлену людину перекрито 

    погруддям ефемерного народу 




    про пільги 


    Чи наплутали щось,чи зумисне, 

    величаво схилившись рядком, 

    віншували героїв врочисто 

    не лавровим.- терновим вінком. 

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Коли опадають крила -

    Коли опадають крила - 

    Нестримно болюча втрата. 

    На пласі гніздечко звила, 

    На п`єдесталі - страта. 

    На роздоріжжі - відчай, 

    Закоханий спересердя. 

    Не запалають свічі, 

    Якщо в них нема осердя. 

    Життя - це завжди молитва: 

    Прохання, і вдячність, й спокута. 

    У вічність по лезу бритви 

    Я балансую скута. 

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Душа, наче жінка...

    Душа, наче жінка, 

    Лиш раз може втратити цноту, 

    Втомившись боротись 

    Із впертим ласкавим гріхом. 

    І вже оступившись, 

    Щораз відкриває ворота, 

    Щоб знову зустрітись 

    З відвертим нестримним теплом. 


    Стає вона схожа  

    На тиху нескошену ниву, 

    Колосся якої - 

    Байдужі зачатки добра,- 

    Осипались зерном, 

    Щоб знову пристати до пилу, 

    Що їх звеличає  

    Й паплюжить... А біль пророста... 

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Відійшло...

    Відійшло. 

    Відгуло. 

    Відболіло. 

    Віджило. 

    Замело. 

    Потепліло. 

    Знов зійшло. 

    Проростає. 

    Сміється. 

    Сонце ловить. 

    Веселки нап’ється. 

    Посумує. 

    Поплаче. 

    Зітхає. 

    Ненавидить. 

    Страждає. 

    Кохає. 

    Підроста. 

    Набирається сили. 

    Щастя поряд… 

    І знову –  

    Скосили. 

    Вже нема. 

    Відгуло. 

    Відійшло. 

    Так було воно? 

    Чи не було?.. 

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Реквієм

    Троянд скорботних 

    Бронзовий букет, 

    Що мати вкотре 

    Вварює в оградку,- 

    Це юних крил  

    Нещадно рваний лет, 

    Епохи символ, 

    Відчаю печатка. 

    Чому ж Перун 

    Не кида з неба стріли?! 

    Мовчать боги, 

    Безпомічно-безжальні… 

    На ринку квіти, 

    Зірвані з могили, 

    І тричі продані  

    Віночки поминальні. 

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Вона ще не знала про те, що бувають жнива

    Вона ще не знала про те, що бувають жнива: 

    Господь не велів їй про хліб на землі турбуватись. 

    Бо доля пташини – літати, допоки жива 

    Й піснями до неба молитися і сповідатись. 


    Не знала нічого вона й про тривоги людей: 

    Що лан пшеницями для себе вони засівають. 

    Хай повні серця в них високих і щирих ідей, -  

    Мозолями хліб свій у поті чола здобувають. 


    А старий комбайнер, враз згадавши нечистих усіх 

    Різко вправо звернув, щоб гніздечко мале обминути. 

    Затрусилися руки... Спокійно... Ну слава... Устиг... 

    Над безперими дітками квилила пташка з розпуки. 


    Обережно об’їхав, зламавши рівненькі ряди. 

    Накричить бригадир „Ну чого ти знов „гриву” залишив?”. 

    Хай кричить молодий, це не страшно, це так – півбіди, 

    Гріх на душу не взяв – оце добре, та й совість потішив. 


    Перелякана пташка прилинула знов до дітей. 

    Знала лиш що жива, більше їй не дано зрозуміти. 

    Від’їжджали комбайни, відвозячи з поля людей. 

    Бригадир залишивсь, щоб тихенько стерню підпалити... 

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Так хочеться придумати кохання…

    Так хочеться придумати кохання…

    Бо що ж удієш, як його немає.

    І розбудить придушене бажання –

    Воно однаково підміни не пізнає.


    Для себе серце віднайде страждання…

    Воно ж бо не уміє тихо жити.

    Даремно розум пише заклинання –

    Не визнають його за ворожбита.


    Та от біда – себе я обдурила, -

    Те почуття придумане зростає.

    А розум не встигає різать крила

    Й у боротьбі з душею відступає.


    …Навіщо я придумала кохання ?

    Обговорити...



ЗМІСТ...