Душа поета
Ти любила грати у кохання –
І у ме́не виграла його,
Одночасно перше і останнє,
Додала до рейтингу свого́.
А мені нічого не лиши́лось –
І заклав я душу у шинку́:
Як одного разу оголи́лась,
Хто її жалітиме таку?
Чом би їй не здатися без бою?
Я тоді допив би свій первак –
І її на ніченьку з тобою
Виміняв за курсом «так на так».
Тільки знаю: не знайти сюжета
І натхнення боком омине.
Не існує без душі́ поета!
А кохання – діло наживне́.
Київ, 2026