Весна злякалась за вузьким віконцем
Весна злякалась за вузьким віконцем:
Зчорніли раптом хмари в небесах.
І під байдужим, ще холодним, сонцем,
Сплелись мінори в наших голосах.
Дзвенять кайданами тепер ці ноти
В жалобі порожньо прожитих днів;
Нестерпних до болючої нудоти -
Яких я заслужив, та не хотів.
Ти знов, заплакана, кота в обіймах
Стискаєш міцно, мов останній раз.
В жалобі днів, журливо-неспокійних,
Закляк годинник і спинився час.
Юнацькі мрії вилились слізьми,
Та подушка до ранку висихає.
Дорослі всі сумні, чи це лиш ми?
У всіх із віком пів душі зникає?
Це правда що дорослі не сміються?
З усіх мертвонароджених натхнень -
Всі порожньо прожиті дні зіллються
В єдиний вічний, безкінечний день.
Київ, 2026
