Блакитне скло
Блакитне скло, нiмiє в тишi,
А я пишу йому слова.
Незримi кояться дива,
Коли мiй сон зоря колише.
Думки тримаю у долонях,
Щоби нiхто не зрозумiв.
Та дощ сльозу свою розлив
I залишив слiди на скронях.
Загуркотiло, затремтiло -
Це недолюблене дитя.
Минає час, а з ним життя
I серце спокiй оповило.
На глибинi фантазiй власних,
Я доторкнулася до дна.
Там рятувалася одна,
Мiж двох свiтiв, таких контрастних.