Дощами заплакала осінь...
У трави пролила печаль,
Небес розтривожену просинь
Вигойдує вітер-скрипаль.
Все вище, світліше зірниці
І тонше зелений покров,
Присів сум у гнізда-бійниці,
Пташиний вистуджує кров.
В саду допиває калина
Свою чашу смутку й жалю,
У полі журба журавлина
Присіла на чорну ріллю.
У лузі криниці торкнеться
Туман своїм сірим плащем,
В безсоння чиєсь увірветься
Підступно минулого щем.
А десь у нічній колотнечі
Зітхає басами гармонь –
То юний простуджений вечір
Багать задуває вогонь.
М. ЛЬВІВ, 15.01.2025