Чорно-білий сон
Не питай, чи я вірю в любов,
І мене́ визнава́ти не змушуй:
Хоч забрав твій жерто́вник усю мою кров,
Ти мою не отримала ду́шу.
Не дивуйся, що сумно мені
І що очі мої каламутні:
Ти до ме́не приходиш, як завше, у сні,
Але сни стали схожі на будні.
Не картай себе́! Винна не ти.
І мене́ не кляни без причини:
Я не вчасно прийшов – маю вчасно піти,
А у ча́су немає провини.
Як пробачити можеш, прощай!
Ця молитва до тебе – остання.
Потонув у минулому буйний розма́й,
У буде́нності згасло кохання.
Київ, 2026