До Мирослава
На березі тихім стояла з тобою
І досі тримає твій погляд свідомість,
Неначе пливу по життю без турботи.
А потім під каву сиділи ми вдома,
Ти мовив про мандри крізь дощ і тумани,
Крізь всі океани, країни відомі...
Я слухала довго про ці твої мандри,
Як хвилі важкі до причалів приходять,
А човен цілує усі океани.
Твої небезпечні бажання й пригоди,
Немов у вині незнайомі букети:
Від них я постійно живу в насолоді.
Мені не забути ці спільні вікенди,
Бо шарм твій лишився як подихи вітру
І досі бринять поетичні куплети.
Я знала людей, що не зовсім привітні,
Та ти усміхнувся, попавши в десятку
І став назавжди сингулярним на світі.
Тепер я дивлюся на обрій завзято,
Де ти розриваєш великі простори
І хочу для тебе лишити дитятко.
Щоб разом утрьох нам дивитись на зорі.
Пані L (Паніель)
24.05.2026