Непрохане кохання
Не спитало кохання у нас
Чи продовжуєм вірити в нього,
Бо невчасне воно повсякчас,
Але тільки солодше від то́го.
І його не цікавило геть,
Що раніше в житті нам спіткалось, –
Спраглі душі заповнило вщерть,
Мі́сця сумнівам там не зосталось.
Ошелешені натиском тим,
Відтавали серця́ огрубілі.
Годі бачить складне у простім!
Хай змішаються чорне і біле!
І що буде потому – не суть,
Бо кохання існує у миті,
Дозволяючи па́рі забуть,
Що прожите і що не прожите.
Київ, 2026
