Де росте небо
Вона жила так близько до неба
що іноді забувала де закінчується земля
і якось одного дня побачила сади
які не падали вниз
а трималися в повітрі
наче так і мало бути
світло там було дивне
не сліпило
а ніби впізнавало
і щоранку воно виходило з-за гір
повільно
як теплий подих дня
нижче росли дерева
але не окремо
а разом
олива що вчить тиші
виноград що тримає солодкі дні
смоківниця що пам’ятає старі сни землі
гранат що ховає всередині іскри
кедр що стоїть як мовчання
і трава яка просто дихає
усе це було одним садом
який не розділявся навіть у думках
уночі світло ставало далеким
і люди називали його зорями
але це був сад який спав
і роса на листі світилася тихо
як щось живе
іноді вона чула як квіти говорять
і вони називали людей подихами
ще з дитинства вона жила так
ніби небо було ближче за землю
і де б вона не зупинялася
світ якось змінював висоту разом із нею
був там сад
який не мав краю
і дерево
яке не мало імені
під ним вона просто була
і коли одного дня вона зібралася піти
дерево сказало тихо
ти не гостя
ти мій подих
і вона не відповіла
бо це звучало як правда
червень, 2026