Липень і Зозуля
У тінистому садочку
Місяць Липень горював.
"Чом мій вік такий короткий?"—
Сам до себе промовляв.
Цілий день лежав та мислив,
Ніц не їв, води не пив.
Аж собі і справа, й зліва
Костомахи надавив!
А плоди вже дозрівають,
Треба їм давати лад, —
Гниють яблука та сливи,
Та всихає виноград!
Думав думу місяць Липень,
Як подовжить йому дні,
Та й пішов шукать зозулю,
Що ховалась в чагарі.
Через зарості колючі
Продирався напролом
Та й побачив він пташину
Із довгастеньким хвостом.
До зозулі мовив Липень:
"Люба пташечко, рятуй!
Ти для мене днів погожих
Ще хоч трошечки накуй!
Бо замало в мене часу,
А роботи — через край!
Мені ж треба терміново
Рятувати урожай!"
Пташка ближче підлетіла
Та й кувати почала.
Липень дні свої рахує,
Що аж піт тече з чола!
Тридцять раз пророча птаха
Тьохкала: "Ку-ку, ку-ку!"
Раптом змовкла та й присіла
Під листочком в холодку.
Знов благає її Липень:
"Заспівай іще! Молю!"—
Та й насипав на пеньочок
Щедру жменю ячменю.
Вона зернята клювала
Вдячно кукнула ще раз.
Потім раптом захрипіла,
Мов напав на неї сказ!
"Подавилася зернятком!"—
Липень зопалу кричав,
Притискав її до себе
та водою напував.
Трохи згодом бідна птаха
Вже нарешті ожила.
Але більше не кувала—
Вона стала мов німа!
Не так сталось, як гадалось!
Стало ясно: діло — швах!
А зозуленька злетіла
Та й сховалась в чагарях!
"Не вдалося підкупити
Долю жменею зерна!
І за власну необачність
Поплатився я сповна!
Як же я перелякався
За зозуленьку мою!
А могло ж і горе статись!—
Навіть я не уявлю!
Це для мене є наука!"—
Місяць Липень мізкував.
Ще й за голову хапався
Та потилицю чухрав.
І щоб час не марнувати,
Засукавши рукава,
У саду плоди збирає,
Не лякає й кропива!
Липень працював та думав:
"Часу вдосталь є, лишень!
Бо зозуля накувала
Мені тридцять один день!
Буду ревно працювати
І спини не розігну,
Щоб полегшити роботу
Серпню — братику мому!"
Ніжин, 15.07.2026