Мова
(Зі скарбниці «Код нації»)
Мова — це національна жива святиня,
Формує сприйняття реальності немов богиня —
Твоя назавжди сучасна материнська плата,
Без котрої всю націю чекає неминуча втрата.
Так у Сепіра і Ворфа виникла гіпотеза,
В якій без рідних слів вся нація знекровлена.
Бо вчені крізь призму мови розглядали,
Як мислі у народів дивно виникали.
Рідна мова — код нації та ідентичність українства,
Основа мислення і єдності суспільства.
Але коли ти переступиш межі цього коду,
Розчинишся у мисленні чужому.
Дві різні мови як різні царини;
І кожна мова має свої призми.
Не рідна мова — що одяг без спадщини,
Бо шитий за чужими мірками, хоч і золотими.
Коли ти відрікаєшся від мови предків,
То нищиш власну нейромережу.
Блукаєш далі, мов Марко у пеклі,
І переходиш на чужу межу.
Коли говориш мовою прилеглою, щоб виділятись,
То «разница большая» зрозуміла вмить:
Ми йдемо до лікарні, щоб зцілятись-лікуватись,
А не в «больницу», де все одно болить.
Ми історично німецьким “Danke” — власне дякуємо,
Суміжною ж, від «Спаси Бог» — летить «спасибо».
Ми особисто зараз і на місці щиру шану віддаємо,
І не перекладаємо всю вдячність на провидіння ліниво.
Пташиний спів Творець придумав недарма,
У кожного є мова власна лиш своя.
Бо як без співу в лісі навмання
Посеред всіх впізнати солов`я?
В.С.Курзанцев
