Серпневий зорепад
Тихий морок бреде по долині,
Прохолодою ніжиться сад.
А в далекій небесній твердині
Розриває пітьму зорепад.
Він чіпляє краєчок Колхіди,
Що постала із давніх епох...
Метеорний потік Персеїди
Запалив міріади зірок!
У цю пору нам серпень являє
Позабуті сліди потайні,
В зорепад свої чари вплітає
Та підсвічує віхи земні!
Наче свідки, небесні сузір’я
Споглядають зірковий парад.
Розсівається зоряне пір’я
У сестер — синьооких Плеяд.
Відлітають зірки у минуле,
Тягнуть довгі хвости у пітьмі.
То сузір’я Персея спахнуло,
Залишаючи згадку Землі.
Пишуть зорі вогняний літопис,
Зберігають нам мудрість віків.
Ми для них — лиш маленький рукопис
У безодні далеких світів.
Я скоріш загадаю бажання...
І попрошу в сестричок Плеяд,
Щоб збувались мої сподівання
В цей серпневий рясний зорепад!
Ніжин, 07.08.2026
