Незвана гостя
Старий дідо біля тину
Сів та плаче, як маля.
Ллються сльози без упину,
Сам з собою розмовля:
⠀
«Ой ти бідо, моя, бідо!
Біда тут і біда там.
Де не йду, а біда слідом
Йде за мною по п’ятам!
⠀
Чим же я так провинився,
Що з очей тече вода?
Мо, не в той день я родився...
Ой, біда моя, біда!»
⠀
Хтось мене там зазиває?
Каже біда: «Я вже тут!
Я ні хвилі не чекаю,
Як мене на ім’я звуть!»
⠀
«Ой ти бідо, моя бідо!
Я запитую тебе:
Чом ідеш за мною слідом?
Що тобі від мене тре?»
⠀
«Тож сідай побіля мене«, —
Шамкає старий дідусь.
«А! Раз так, то я скраєчку
Біля тебе примощусь!»
⠀
Сіла Біда коло діда
Та й у очі загляда:
«Я іду по твому сліду
З того пам’ятного дня,
⠀
Коли дощ ішов цибатий,
Та у ставні вітер бив.
Ти ж мене у свою хату
Сам люб’язно запросив!
⠀
Я пила твою водицю
Та жувала хліб сухий,
Обдивилась всі полиці —
Там один буряк цвілий.
⠀
В твоїй хаті самі злидні
По всіх закутках живуть.
Навіть миші твою хату
Стороною обійдуть!
⠀
Дуже гарно мені в тебе! —
Каже Біда неспіша. —
Бо у тебе добре серце
Та розхристана душа!
⠀
Ні вечері, ні обіду,
Пуста скриня, пустий льох..
Тож з тобою, чуєш діду,
Будем жити ми удвох».
⠀
Дід потилицю почухав,
Довго думати не став,
Почесав за правим вухом
Та із лавочки привстав:
⠀
«То ходи зі мною Бідо,
Мене звати дід Михась,
А ти будеш моя Біда.
Все ж компанія якась!»
Ніжин, 12.08.2026