Щедре літо
Узимку вся природа міцно спала,
Стомилася вона за цілий рік.
Їй колискову віхола співала,
А час поволі та неквапно тік.
І пробудилась як Весна настала,
Коли під сонцем щезли холоди.
Весна природу цвітом увінчала
Та зав’язала крихітні плоди.
А влітку вся природа шаленіє,
Вдихає чистий, свіжий аромат.
Вона щебече, дозріває й мліє,
Й на повну наливає кожен сад.
Вмивається живильними дощами
І ніжиться під сонечком рудим.
Частує нас дозрілими плодами,
Та пригощає медом запашним.
В саду стоїть вареників макітра
З порепаних та соковитих слив.
Плодами зрілими збагачена палітра,
Яку дбайливо літній дощ умив.
Пахучі яблука зарділися рум’янцем,
А вишні — як прикраса для садів,
Медові груші налилися глянцем,
І горобці крадуть зернята з соняхів.
А у лісах рясним калейдоскопом
Барвіють ягідки великі та малі.
Із моху піднялась грибниця скопом,
Та вже стають коротші літні дні...
І щось примарне у повітрі зависає,
Складає Серпень підсумковий епілог.
На щось струмок із сумом нарікає—
То Літа вже прощальний монолог!
Оце так-так, ні сіло ні упало!
Збігає щедре Літо... От напасть!
А всі скарби, які воно надбало,
Для Осені у спадок передасть!
Ніжин, 04.08.2026