Сонячна крихітка
Вже літечка зосталося на денці,
А я не в силах спрагу вгамувать!
Стискаю я промінчика у жменці
І так його не хочу відпускать!
Як лагідно долоню зігріває
Ця крихітка небесного тепла!
Мов пам`ятний цілунок залишає,
Щоби я літнім спогадом жила!
Останні щедрі краплі цідить літо,
Збиває в пінку зрілий житній квас.
І світло сонця розсіва крізь сито,
Мов на прощання обіймає нас!
Вже промінь вислизає із долоні—
Його я, звісно, не наздожену.
Який же сенс у марній тій погоні?
Я тепле сяйво в серці збережу!
А взимку, як хурделиця завіє
І холод стисне тіло до мурах,
Цей промінець всю душу відігріє
Та блискотом засяє ув очах!
Сміливо розправляю я долоні—
Хай він на волю світлом потече.
Я промінця не стримую в полоні,
Бо він із мого серця не втече!
Ніжин, 17.08.2026
