Минає літо
Вже літо ранками серпанком туманіє,
Холодить пальці серпа рукоять.
Хоч згодом босі ноги сонце гріє,
А дні останні вже у вирій мчать!
Як в червні літо силу набирало!
Жасмином та шипшиною цвіло.
Пташат у гніздах вітром колисало,
Допоки ті не стали на крило.
А липень хльостко зливами періщив,
Гарячим палом землю розпікав.
Він норов свій із розмахом потішив
І літню маківку по-царськи увінчав!
Та ось буяння літнє вгомонилось,
Бо серпень підступив вже крадькома.
Усі комори збіжжям збагатились,
У нього гальм для щедрості нема!
Збира він врожаї, зігнувши спину,
Молотить, віє і хвальби не жде!
Він начебто спокутує провину,
Що скоро у нас літо украде!
Винити серпня, звісно, я не стану
І не візьму на душу зайвий гріх.
А літу дякувати я не перестану
За те, що воно тішило нас всіх!
Я викину в утиль старі сандалі,
Пора і сукню з льону приховать.
Змащу скрипучі в ровера педалі
І знову буду літо виглядать!
Ніжин, 15.08.2026
