На узбіччі
Ну як тобі? Є що сказати?
З вершини прожитих років
Вдалося безодню пізнати
Зневаживши межі і грати
Як мріялось, як ти хотів?
Чи може злетів до вершини
Ну, хай не вершини, а так
Без гонору й згадок в новинах
Але у пристойному чині
Оцінюєш дійсність на смак?
Чи маєш про що жалкувати?..
Чи так? Чи здійснилось? Чи встиг?..
Чи там десь й застряг і не знати
Чи бідкатись, чи поховати
Надії на те, що не зміг?..
Ну як тобі серпень смакує
Із присмаком зимних ночей?
Скажи, а чи розум твій чує
Що час вже тебе не лікує
Що ти, а не він твій лакей?..
Тримаючись правого краю
Чіпляєш узбіччя і тлін
Вже зовсім не до небокраю
Ні Пекла тобі ані Раю
Лиш до призвичаєних стін
Між ними піддавшись омані
Тепла полохливій душі
Ти сниш розчинившись в дурмані
У мареві, в самообмані
Тихцем доживаючи дні.