Катя Валецька
Так швидко промайнуло літо.
Чомусь не віриться і досі.
Серпневим ранком тихо-тихо
У вікна заглядала осінь.
Ішла вона повільним кроком.
З сумними слізними очами.
Куди торкалась ненароком
Скрізь залишала жовті плями.
Ліниве сонце в синім небі
Вже так стомилося світити.
Закутатися хоче в хмари.
Поспати трохи, відпочити.
Птахи збираються в дорогу.
Прийшли холодні, довгі ночі.
Серпневим ранком жовта осінь,
Нам тихо заглчядала в очі.
14.10.2017 08:06 Каранда Галина => © |
25.08.2009 12:45 |
Солідарний з Ілюзією (все таки усе, щось велике) хороші вірші, чуттєві. Я теж восени:) |
25.08.2009 11:15 © ... |
ДЯКУЮ!!! |
25.08.2009 11:09 |
твори у вас дійсно чарівні. так і зачитуюсь вашою поезією...Зачарована вами...і думаю не варто розчаровуватись... тому що у ваших віршах стільки щирості і тепла.... |
25.08.2009 11:01 |
Дякую,Ілюзія.Бо я вже зовсім розчарувалася в своїх творах. |
25.08.2009 10:49 |
Дякую, Ярослав.Якби не ти ,мабуть мій вірш залишився б без коментарів. Моя улюблена пора року теж осінь,мабуть тому що я народилась восени. |
22.08.2009 23:17 |
ПРЕКРАСНО:)))) |
21.08.2009 19:30 Ярослав Молінський |
 Хм... дивно, але в мене ті ж самі образи (ранок і сонце). Все таки люди якось резонансно сприймають ті чи інші природні явища. А ночі дійсно холодніші стали... Хочу сказати, що літо хоч уже і пройшло, але (ну це ж моя думка) якось навіть не шкода.. Просто не маю, що згадати навіть, нічого особливого і такого, за чим буду жаліти. Так, що чекаю на оту осінь, чомусь здається улюблена моя пора року:) |