Сон офіцера
На по́душках чужих – похмурі сни...
Казенна ковдра геть не зігріває...
Настане край для кожної війни,
Але коли – того́ ніхто не знає...
І я не знаю. Падаю у сон
Так, ніби в прірву обірвався камінь...
А там, на дні – контра́льто в унісон
І диригент розмахує руками
Під «Плач Дідо́ни»... Завивають пси
І холод огортає всеньку душу...
Якщо Ти, Отче, в небесах єси,
Тебе спитати я відверто мушу:
От ми на рідній матінці-землі
Живе́мо чесно, чинимо по праву.
Чому ж здуріли кляті москалі,
Що навіть Ти не знайдеш їм управу?
Усе частіше бачачи тепер
У снах своїх полеглих побратимів,
Кажу собі: «Тримайся, офіцер!
Немає боротьбі альтернативи!».
Київ, 2026