Нарешті
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Нарешті зрозумів провину
Коханий мій, моє життя,
Сховавши зради в домовину
Та диких ревнощів сміття!
У миті каяття щасливі
Додав жагучих почуттів
І хвилі ніжності звабливі
В штормах вернути знов хотів.
Давно пробачений, жаданий,
Склав вірші пристрасні сумні
І присвятив своїй коханій!
Та шкода тільки - не мені...
Мені, що збоку теж стояла,
Лиш осміхнувся звисока,
Й коли надія геть зів`яла,
Крізь зуби мовив: - Іч яка!
В ту ж мить пожалкував він дуже,
Рубнувши нерозумно з пліч.
Я ж думала: – Вернись, мій друже!
Сказала: – Ну й котися!… Іч!
Нарешті!!!
