Берези
Ще й тепер понад садом старим
Видно їхню біляву ватагу...
Процідили вони стільки зим,
Талим снігом тамуючи спрагу,
І цілющий березовий сік,
Повний силою рідного краю,
Навесні в кожнім стовбурі тік,
Щоб наповнити душі розмаєм.
І напою солодшого я
Не стрічав у чужи́нах і досі –
Так смакує лиш рідна земля,
Крізь берези фільтруючи сльози.
І вуста пам’ятають його
Непідробно живильну вологу...
Ще б ковтнути розмаю того,
Ніби грішнику прощі у Бога.
Київ, 2026