Тетяна Чорновіл СИНЬОНЕБИЙ ВІРШ
Спів синиць, що будить ранок дзвінко
На хиткому вітті абрикоси,
Легкокрилі слухають хмаринки,
Вплутавшись в беріз біляві коси.
Сонця диск крізь хмаровиння пінні
Бовтнув у небесну синь бездонну.
Додаючи до небес глибіні
Теплоти довершеного тону.
В вись небес злетіти не боюся,
Загорнувшись в вітряну сутану.
Може з птаства щебетом зіллюся,
Чи в болючій синяві розтану…
13.04.2013 08:52 Субота Олександр |
 Сподобалось! |
12.04.2013 23:33 Сашко Новік => © |
 Гарно |
12.04.2013 22:36 Світлана Рачинська |
 прекрасно)) |
12.04.2013 15:35 Ірина Лівобережна |
 Хочеться РОЗТАНУТИ і в цьому пейзажі, і в цьому вірші... Не думати, не знати, навіть не відчувати... |
12.04.2013 15:31 Каранда Галина => © |
 якщо та висота не хитається, на ній зручно стояти і є за що триматися - то я її не боюся, я її хочу!)))))))))) але оскільки у вас це "хитке віття абрикоси" - то ні, нізащо не полізу!))))) я на ту синяву краще знизу дивитимуся) |
12.04.2013 12:46 Тетяна Белімова => © |
Гарна й сумна водночас поезія... Ви не боїтеся! Смілива! а мені страшно... навіть думати... Дякую за настрій! |
.gif "{#}")