Окрилюєш і надихаєш,
сповняєш собою тіло моє,
або холонеш і завмираєш,
стигнеш коли тебе хтось проллє.
Несеш у собі щастя й ненависть,
жагу і бажання, пристрасті жар,
схожість свою і відмінність,
прокляття страшне і божественний дар.
Яка ж ти все ж шалено гаряча,
солона й лшипка, ти океан,
вируєш і б`єшся неначе,
стрімкий і невпинний фонтан.
Ллєшся рікою, хоч досить і краплі,
серед відблисків сталі червонієшся знов,
поміж холоду нашого ти лишається тепла,
щойно пролита людськая кров