25.09.2011 11:53
-
241
    
  2 | 3  
 © Сашко Новік

Окрилюєш і надихаєш, 

сповняєш собою тіло моє, 

або холонеш і завмираєш, 

стигнеш коли тебе хтось проллє. 

Несеш у собі щастя й ненависть, 

жагу і бажання, пристрасті жар, 

схожість свою і відмінність, 

прокляття страшне і божественний дар. 

Яка ж ти все ж шалено гаряча, 

солона й лшипка, ти океан, 

вируєш і б`єшся неначе, 

стрімкий і невпинний фонтан. 

Ллєшся рікою, хоч досить і краплі, 

серед відблисків сталі червонієшся знов, 

поміж холоду нашого ти лишається тепла, 

щойно пролита людськая кров 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 25.09.2011 20:51  © ... => Тетяна Чорновіл 

точно, я одразу й непомітив))) точно монстр)))

 25.09.2011 20:47  Тетяна Чорновіл 

Цей вірш міг би бути непоганою пісенькою для упиря!....

 25.09.2011 20:08  Оля Стасюк => © 

Який же ж ти здогадливий!


Не знаю, як там інші гемофоби, але ще в підручниках слово кров сприймаю. А от в віршах, що пропускаються при читанні крізь себе - важкувато.

 25.09.2011 19:38  © ... => Тарас Іванів 

я вашим песимізмом не заражаюсь. у мене свій, оптимістичний. а от Оля мабуть легко піддається впливу

 25.09.2011 19:34  Тарас Іванів 

Не потрібно заражатись моїм песимізмом... Хоча біль робить глибший відпечаток в душах, а тому краще запам`ятовується...

 25.09.2011 18:27  © ... 

і що тут боятися? тут же навіфть не вигляд, а тільки слово кров

 25.09.2011 17:04  Оля Стасюк => Каранда Галина 

Певне, крові не боїтеся...

 25.09.2011 16:58  Каранда Галина => © 

а мені сподобалось!!!

 25.09.2011 13:29  Оля Стасюк 

А я взагалі гемофоб! Не лякай!

 25.09.2011 12:19  Тетяна Чорновіл => © 

боюсь навіть вигляду крові! Тож і з вірша тікаю...