з рубрики / циклу «СПОЛОХАНА ЗИМА УРАНЦІ ПРОБІГАЛА»
Осідлала тиша ввечері коня
І грудневим полем їде навмання.
В бур’яні сховався вітер-молодець,
А стерня біліє… Ніби під вінець
Одягла колючу, з інію фату,
Бо згубила в серпні косу золоту.
Мерзне крук в маслинах – мерзне та мовчить,
На м’якеньких лапах лис кудись біжить.
Нічка випливає в срібному човні…
І блукає тиша полем на коні.
