Сповідь майбутньої волошки
з рубрики / циклу «Розмова з природою»
Ще трішки й побачу я світло.
Де сонце, де неба блакить.
Як зорі вкривають те небо,
Де місяць на небі не спить.
Ще трішки і стануть кайдани
Основою, шляхом в буття.
Коріння моє щоб тримали,
Коли згодом виросту я.
Можливо гірким гербіцидом
Не спалить мене агроном.
Можливо я стану красивим.
Зеленим простим бур’яном.
Росли ми тут вічно віками
І в тому все щастя - рости.
На зиму, як завжди зникали,
А літом могли ми цвісти.
Хто винен тепер, що це поле?
Хіба в цьому наша вина!
Ми будем рости знов і знову -
Триває одвічна війна.
вересень, 2011
