Не варто більше болю, і жодних почуттів!
Коли тепер з тобою, та наодинці – з ним.
Палкі рядки молитви тримаю на вустах,
Не вистачає слів, та відповідь – проста.
Не відчуваю більше я дотику тепла,
Холодна кров по жилах дарма що потекла.
Згасає вогник щастя – примара лиш одна,
Навіщо серце країть, нехай згорить до тла!
Не дослухаюсь крику в моїй німій душі.
Приходять дикі ночі і божевільні дні.
Шукаю марно спокою я у тривожнім сні.
Звикати до покори наказують мені.
Не маю більше сили, благаю забуття!
Втрачаю розуміння: У чому сенс буття?
Любов, щастя, родина, віра – нічого вже нема.
Заповнює швидко все порожнеча, і поглинає пітьма.
Крадуться дивні помисли, і голосів тремтіння.
Невже з’явилася надія на спасіння?!
Наважитися обміняти одну лиш мить на вічне звільнення?!
Згодна. І тут жодних шансів докору сумління!
Немає більше болю, немає почуттів.
Нарешті не з тобою і, заодно, не з ним!
