Вінницький жовтень
з рубрики / циклу «Осінні барви дощові»
Дощ сміявся до слізок.
Сипав світлом у коси
Золотавих берізок,
У щемливі покоси,
Дивним жаром із неба,
Поцілунком бажання,
Лиш лишив після себе
Невимовні страждання...
Розмочило насіння
Георгін ніжнолистих,
Припинило горіння
Стиглих яблук в намисті
Музи осені й дива,
Золотавого сонця,
Тільки било тремтливо
У вогняне віконце...
Раптом град сипонувся
І мустангами болю
В блиски сонця тріпнувся
На застиглому полі,
Сніг сміявся грудками,
Голосила природа:
«Спом`ятайсь!» І руками
Закривала всі води.
Раптом тиша настала.
Небо сипало блиски.
Дощ спокійний забрало
Тихо кинув на листя...
