Душа твоя просила хліба
Ти не зважав,
Ти годував своє набрякле тіло,
Вважаючи, що їй перепаде.
Душа маліла,
Згортаючись в комок,
Просила пійла –
Ти щедро лив у неї самогон.
Душа не говорила
І лиш похмілля дратувало
Знов і знов
Ти проклинав те стерво
Душа твоя тобі перечити не сміла,
Не плакала,
Не турбувала,
Ховалася.
Тебе цим дратувала сильно.
Ти ж дратував усіх.
Клянучи Всесвіт,
Богів
І душу.
Сьогодні вона пішла,
Залишивши
Назавжди
Оте брудне, уже холодне тіло.
Душа твоя спотворена,
Проте жива.
Дрогобич, 2011 р.
