* * *
Доманіцькому С. О.
Тихо у залі... Сумують ікони,
Портрети шепочуть щось тихо устами.
В метро летять швидко, зі свистом, вагони.
Ти там, далеко – зі мною думками.
Іду з галереї. Гаряча бруківка.
Дихає жаром фортечне каміння.
Ти кажеш, що сонце з’являлося зрідка,
Що там відчуваєш дощу дріботіння.
Тихо у залі... Заснули ікони.
Фортеця зустріла давно захід сонця.
Холоне вода десь внизу у каньйоні,
А там, де ти є, лиш життя почалося.
м. Кам’янець-Подільський, 8.07.2009
