Рабиня

Присвячено важкій долі жінок, які виїхали працювати за кордон та потрапили у рабство.

Сидіти в клітці, боячись дихнути,

Ходить в кайданах і носить ярмо,

Молитись Богу, боячись заснути

І відчувати на собі клеймо.

Домівку згадувать і слізьми умиватись,

Ламати руки і зализувать синці,

Тримати волю, щоби не зламатись,

Щоб гордо глянути на смерть свою в кінці.

Шукать надію в потаї ночами,

Пригадувать свої рідні слова

І дерти клітку ту свою руками,

Надіючись продерти аж до дна.

І згадувати маму – рідну неньку.

На відстані кричати їй: Пробач!

Сказати, що коха її рідненьку

І все життя буде її кохать.

Шукати смерті в Бога чи у чорта,

Просити небо, щоб її забрав,

Адже у клітці цій сидить істота,

Бо у людини волю вже хтось вкрав.

28.11.04 р.