Де заступ той? Скипілася свіча.
Ми лезом погляду скидаєм все з плеча.
Чи ласки гниди наше звурдили лице?
У темінь згорблену, у тінь ввергаєм все.
Роса скотилася по воску у фігур,
Ні, не сльоза, не прояв слабкості натур.
Твердий граніт… І раптом тріщини і лід…
Світання ніжне розбиває черствий слід.
Спадають нашепти і мічені акорди,
Мажорним розтопом зустрілись чужі морди.
І хто б подумав – лазуровий стане світ,
Коли болячка скосить, або старці літ.
О роки втрачені, де марева краї?
Чи грішні ті були, чи ці – в ряснім добрі?
Відпустить корч тяжкий, зголубляться жалі,
І крила згояться рятунку для сім’ї.
