Не вірую
Хочеться торкнутись пані в чорному.
Її фригідність збуджує уяву.
З висот спустилася
Розмазуючи
Інтелектом
Потуги божевільних.
Не вірую.
А хочеться.
Перетерплю
Залишений в снігах на півдорозі
Завислий на пензлі Реріха
На краю прірви.
У мене не ковзають горнята,
І не підстрибують стільці,
Лиш інколи я залишаю тіло,
Лечу снігами
Не трону тої білизни
Забутої всіма отої пуповини.
Ще не народжений.
Ще тільки йно пульсує
Свідомості
Поодинокі капіляри.
Ще рано кохатись.
У кожного свій шлях.
Лише б не заблукати.
Збуджує
Всесильність думки,
І неможливість осягнути всесвіт,
І імпульси нейронів,
Не довговічні носії,
З яких безглузді ідеалісти
Бажають сотворити
Альтернативну
Матрицю.
Не вірю.
Так хочеться на зовні,
Геть з резервації.
Туди,
Де пані в чорному
Відкривши, закрила двері.
Дрогобич, 2011
