Сумний
Уже п’янкий напій не б’є у голову,
Лиш кличе сон, відключення, апатію.
Я і колись не надававсь до подвигу,
Не потрапляв у правильну струю.
Не бізнесмен, можливо і не мен,
Щось не сформоване, липке і збочене,
Що крадькома сторониться людей.
Усе не так, усе не те, усе неправильно.
А де ж узятись правді у мені?
Коли мовчати я не вмію голосно,
І лише свідком є в моїм житті.
Не п’ю вина, щоб не проспати істину.
Я не знайшов її у тім питві.
Колись позичив душу Спокусителю
На час, до першої звізди.
Він обіцяв, та я йому не вірив,
Боявся не повірити собі,
І в котре цілячи ся схибив,
Прокинувшись від дрижаків в росі.
Умиюся і заблукаю знову.
Зігріюся від довгої ходьби.
Все ніби добре, та хочеться до «дому»,
Де вічний спокій хтось надасть мені.
Дрогобич, 2011
