Терен і хмаринка
Не придумана історія яку я випадково одного світанку підгледів.
На світанку туман утікав
І забув у тернині хмаринку.
Може й терен її одірвав.
А можливо тернину жаліючи
Те дурненьке дитя залишилося
Гострі шпильки від світу ховаючи.
Точно-точно вона закохалася,
Так буває, його колючки…
Та не довго вони милувалися.
Міцно-міцно в обіймах стискав.
Все не вірилось щастю правдивому,
Доки вітер у нього її не украв.
Кому буде тернина жалітися?
Свою біль в колючки повкладав.
Щастя буде йому лише снитися.
Східниця, 2011
