Дві мене
Доманіцькому С. О.
Я знайшла акварельний лист,
А на ньому – печальні очі,
Дещо мокрі здаються від сліз,
І уста щось в благально шепочуть.
В нім немає кольоризни,
Барви ніби омиті водою.
Важко зараз признатись собі,
Що розводила фарби сльозою.
Пам’ятаєш живі штрихи?
Пам’ятаєш палкий цілунок?
Моє щастя в житті – це ти.
Бережи той маленький дарунок.
Коли сумно тобі, поглянь
І згадай як нам добре разом.
Ти приїдеш і моя печаль
Десь минеться, побачиш відразу.
м. Кам’янець-Подільський, 20.07.2009
