Дім обшарпаних надій
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Дім обшарпаних надій,
Де зозулі попелясті
Куком звили вінець мрій –
В наслух б’ють. От же горласті!
Серце мовить про своє,
Господь теж рахує.
А пташина все кує –
Може з нас глузує?
Наспівала, налляла
Років кількість горду.
Душа тіло придбала –
Носить – он де, торбу!
Зозуленько, ти – краса,
Зупини годинник,
Бо у тілі воскреса
Вогник надлюдини.
Чуєш, птахо, це не Рай,
Зупинись, дзьобата!
Леть, десь іншим завивай,
Де миліша хата!
