З тих, старих, передань ворожби
Уже вечір замерз і тулиться до тіла
Пальцями холодними торкається плечей.
Запалю багаття, чуєш, мила,
Бо слова мої тебе уже не гріють.
Може полум’я бодай торкнеться тіла,
Хіба нам в цей вечір до душі.
Нагромаджу всі образи і провини,
Хай горять пожитки і недобрі дні.
Сивим димом їх розвіє вітер.
Прийдуть подивитись на нас тіні
Обступивши полум’я в тиші.
Безталанні, прокляті, німі.
Байдуже, що стільки зайвих свідків,
Нам би лише ніч з тобою пережити.
Тільки не кидай у ватру листя,
Пожалій, як не мене то свідків,
Нащо їм учадіти від тління,
Не жалій прихованих пожитків,
Все одно піде усе до дідька.
Коли більш не маєш що палити,
Притулись до мене, як колись.
Я надибав прадідівські свити,
Пригорнись до мене й загорнись.
Нехай нас знайде приблудний ранок
Двох в однім ментальнім й сокровеннім
Хто з на ким пошитім кожусі.
Голі й босі, та зате в любові,
З тих, старих, передань ворожби
Все що було, перейшло у попіл
Повернувши в тіло дві душі.
Дрогобич, 2011
