Коли голодний подих зачепив,
Поволі сохнуть в безнадії губи,
Прийде та правда, та єдина, з кола див –
Відчуєш хто ти й хто навкруж: чи люди?
Чи люди? – Господь на безнебі не стерпів,
Помер, щоби не бачити потвору,
Сповиту у тортури й брехню слів,
Лелеяну в свідомість нашу хвору.
Байдужість крові, схарапуджені мізки,
Відіння темні смутком хороводять.
Іти кудись терпець б’є… Куди йти?
Німою пусткою, до чорта, стогін плодять!!!
