Живем собі, живем з тавром людини –
Чи не найгірша варіація клітин.
Втекти б від себе снігом хуртовини,
Співом вітряним знятись до хмарин.
Щоб раювати там поміж сніжинок,
В солодкі цьомки розважати сміх-уста.
Солений розпач умивав щоб рій сльозинок,
І падав вниз – комусь на плечі, до хреста.
