28.11.2011 16:34

-

408

14 | 14

 © Тарас Іванів († 2012)

Скрізь висхле листя мотеля 

Навколо себе світом. 

Чиясь осмислена рука, 

Як владар заповіту, 

Як диригент пожовклих хмар 

Прокреслить письменами 

В підсонця місце календар –  

Усіх до свої ями. 

Сховавши сум’ять між трави 

Сухої, світ губами 

Кричить, висвистує, спішить 

З боків, до втрати тями. 

Як глянеш – здасться, стугонить -  

Землиця аж плазує, 

А, трясця, час лиш нам летить, 

З покон віків глузує 

В жаб’ячім кроці: до морів, 

До гір, озерних видив. 

Усе залишиться, що вздрів –  

Така ця правда кривди.