Старий цвинтар
Там древні склепи, скошені хрести,
Там надписи короткі долю вмістять.
Однаково, коли чогось не встиг.
Минулося. Невчасно. Ненавмисно.
Каплицю вкрила патина мохів.
Порипують дверцята. Плющ повсюди.
Ростуть живі дерева з кістяків…
І де ті люди? Де тепер ті люди?
Реінкарнація. Поклацує замок.
Тут, за ворітьми, - давнє цього міста.
Не має значення - єдина між думок –
Чи жовніром хтось був, чи бургомістром.
Минув. Нема. Так я колись мину.
В нав’язливих обіймах у коріння
Мовчатиму. Не згадуйте мене.
Я з того ще, старого покоління.
Як я жила і що мене з’їдало,
Чим тішилась і де шукала сенс –
У цьому так фатально не відстала.
Поклацує замок. Вертає все.
І там не страшно. Там вже не болить
Оте життя живе щоденно в скронях.
Спить спокій порцелянових облич,
Осіла тиша у жовтневих кронах.
2011
