Вероніка
Присвячую своїй коханій дружині Вероніці, яка надихнула мене на цей вірш, коли ми ще тільки зустрічалися.
Твоє ім’я, що світить зіркою на небі
Яскраве й тепле сяйво мені шле.
Хоча й далеко воно на нічному небі
Та серцем відчуваю й знаю де.
Щоночі я на зорі поглядаю
Завжди шукаю зірку ту одну,
Лише її всім серденьком кохаю
Єдину мою зірку провідну.
Вона для мене як маяк для корабля,
Як компас, що веде крізь горе та незгоди,
Через життєві бурі й грози
Мене веде лиш зіронька моя.
І хай далеко вона сяє там на небі,
Але нема для мене перешкод!
Я полечу так високо як треба,
Щоб доторкнутися устами їй до уст.
