21.12.2011 12:40
18+
526
    
  11 | 11  
 © Тарас Іванів († 2012)

Що ти зростив в собі

з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»

Що ти зростив в собі – тюрму, а може – сад?

Цей парк за мурами – обридла домовина.

У днях за днем лезує погляд ця картина –

Здичавий, розрозкішний виноград.

Плоди, витухлі сонцями феєрій, 

Ввібрали в наслідок прокляття гіркотинь

До чогось нового… Приріка самоти

Прокручує по колу кілька серій.

Напризволяще опустили небо очі, 

Чого чекати у державі смерті цій?

Он ще сад квітне в підмурівці молодій, 

Щоб загубилася душа в цій сволоточі…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 12.07.2012 20:47  Оля Стасюк 

 21.12.2011 18:36  Оля Стасюк 

)))))

 21.12.2011 18:21  Тетяна Белімова => Сашко Новік 

А якщо у заростях саду ховається одноріг, а десь уже зовсім у гущавині звила гніздо птаха фенікс?

 21.12.2011 18:03  Сашко Новік 

Вірш гарний. А от про русалок і драконів мо не треба. А то в мене певні стереотипи про них склались, жалко буде

 21.12.2011 16:37  Тетяна Чорновіл => © 

Погоджуюсь з попередніми коментарями! Краще й мудріше не скажу! :)

 21.12.2011 13:22  Тетяна Белімова 

Тарасе, може, Ваша муза милостиво оповість нам ще й про фантастичних птахів і тварин Вашого саду? Це, мабуть, будуть ірреальні створіння, можливо, й русалка на вітах промайне?

 21.12.2011 13:19  Тетяна Белімова 

Образ саду є одним із найулюбленіших у фіолософсько-медитавній українській поезії. Ще, мабуть, з часів Бароко. Згадаймо хоча б "Сад поетичний" Митрофана Довгалевського. Ваш сад, Тарасе, вийшов дикуватим і трохи занедбаним, але цим і приваблює читачів, справжніх поціновувачів Вашої сугестивної лірики.