31.12.2011 01:45
-
195
    
  2 | 2  
 © Микола Чат

з рубрики / циклу «СПОЛОХАНА ЗИМА УРАНЦІ ПРОБІГАЛА»

По дорозі, за моїм парканом, 

Заметіль вихляє білим станом. 

Борошном скляним всліпляє очі, 

У дротах гуде слова пророчі: 

– «Скоро мої кісоньки біленькі, 

Утаять шляхи і доріженьки. 

Зачиню тебе у хаті милий, 

Будеш мій ти лебідь яснокрилий!» 

– «Ні, нізащо, капосне дівчисько! 

Іншу я люблю! Вона вже близько! 

Відступись, не буду із тобою, 

Бо давно я марю лиш Весною!» 

Та юга не слухала благання, 

Намела замети до світання. 

Почуття іскрилися на сонці - 

Впертого кохання охоронці. 

 

*** 

Вірші мов діти – родяться потроху, 

І кожен обира свою дорогу… 

А ми лиш можемо спотай тому радіти. 

Їх відпустивши, знов рядки творити. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 31.12.2011 18:25  Тетяна Чорновіл => © 

Не зрозуміла, кого те капосне намагалось зачинити? :))) Автора?????

 31.12.2011 02:10  Каранда Галина => © 

{#}{#}з святом!

 31.12.2011 02:05  Каранда Галина => © 

Щось Ви непостійні: в попередньому вірші в зиму були закохані, це вже весну Вам подавай!:)))))))))))))))))