В заметіль...
оця ось міль, влетіла що нізвідки... -
ворожа відьма її наворожила.
спіймав цю міль, прихлопнув тої ж миті...
є поголос - чекай тепер біди........
і опиняюсь я між небом і землею,
провалююсь повільно в білий морок. -
де верх?...
де низ?...
де вліво?...
а де вправо?...
де хрест буття мене самого?!!!...
в тривозі,
в самоті
торкаюсь,
б`юся в білу пустоту,
в якій нема початку і завершень,
немає в ній ні сенсу,
ані суті... -
хто я?!!!...
і де?...
заблуканий чи ні
у лабіринтовій,
в цій білій круговерті?...
в загубленій ночі,
яка до краю,
аж по самі вінця в тиші
стривожена у мить
в шаленій заметілі,
зимовою потіхою в безсонні,
коли сніги привиддям легкокрилим
кружляють в хаотичному танку -
неначе мерхлі нетлі мли тумою,
просипалися снігом з небосхилу,
сховали хату,
всі шляхи до неї!
в безодню білу сховано мене...
...ото й усе...
і міль оця, влетіла що нізвідки -
дурня якась!
в моїй прокуреній халупі?!!...
їй-бо! то відьма все наворожила...
є поголос - чекай тепер біди.
_
тума - тут: темна хмара