Новорічне
Жертовник Одіну занесено у хату
Де дідух панував споконвіків.
Хіба що жертви не приносимо криваві.
Чим нагодуємо чужих Богів?
Вони ж бо первородне звикли споживати:
Незайманість дочок, синівську зрілість.
Хіба не відберуть своєї плати
За незакінчений, прадавній ритуал?
Колись у сутінках нового дня
Ковтав вогонь жертовника і жертву,
Щоб вижило несамовите плем’я
Підносячи вогню одну єдину требу.
Поводирі. Зазублені у часі.
На швидкоруч спотворюючи дійство
Сьогодні символи оті кладуть у Ватикані
Поєднуючи і добро і зло.
І страшно уявити що за жертва
Омиє кров’ю православний хрест.
Зрікаюся. Вертаюся до дідуха,
Допоки Одіну ще не заставлена душа.
Дрогобич, 2011
