Марновірством живу. Знаю, лінь і страхи.
Вибудовую з того якусь нелогічність життєву,
Аби лиш не вештались мої думки.
Хіба вони в змозі хоч щось осягнути? Не знаю.
І здається уже, що в тім марновірстві віра прадавня.
Що скеровує мною Господь, хай сотворений мною.
І я вже не просто якась непомітна маленька людина,
Я муж, я твердиня за каменем, диво-горою.
Лиш іноді згадую хто сотворив мого Бога,
І хочеться вигнати біса того й Сатану.
Так гарно коли у тернині провадить вузенька дорога.
Я вірую? Та хіба собі я збрешу?
Дрогобич, 2011
